Художники

Бровді Іван Васильович
Народився  Іван Васильович 2 червня 1939 р. в с.Онок Виноградівського району. Після закінчення середньої школи у Великих Ком’ятах (1952-1955), І. Бровді навчався в Училищі прикладного мистецтва в Ужгороді (1956-1961). Від того часу створив значну кількість монументальних робіт, бронзових та дерев’яних рельєфів для площ і будівель на Закарпатті. Багато з них стосується тем русинської історії та культури, в тому числі алегорична робота «Син і вир» (1978) біля Синевирського озера на Верховині; «Зодчий» (1980) для Закарпатського етнографічного музею під відкритим небом в Ужгороді; серія чотирьох барел’єфів «Історія Мукачева» (1986), у дворі школи мистецтва; дерев’яний рельєфний портрет Августина Волошина (1998); і монументальна бронзова композиція – статуї слов’янських вчителів Кирила й Мефодія (1999), яка прикрашає головну площу Мукачева. У рідному селі Іван Бровді закінчив семирічку, потім у сусідніх Великих Ком’ятах одержав атестат зрілості. Ще в початкових класах у Івана проявився хист вирізати з каолінових глин, якими багата околиця Онока, фігурки звірів, птахів, людей. Вчителі хвалили доробки юнака і радили матері віддати сина на навчання в Ужгород.У1956 році вступив в Ужгородське училище прикладного мистецтва. Спочатку Іван Бровді брався за все, та найбільших успіхів він досяг у декоративно-монументальній скульптурі та станковому живописі. Його композиції, вирізані з дерева, на виставках кращих студентських робіт викликали схвальні відгуки педагогів Ф. Манайла, В. Свиди, П Бал-ли, М. Поповича, А. Шепи, К. Лозового, І. Гарапка, М. Медвецького Амплітуда творчих захоплень Івана Бровді – широка. В останні роки його мистецькі домінанти – в царині живопису. Скульптура з чіткою тривимірністю і монохромністю візуального мовлення поступається місцем площинному живописному відтворенню з яскравою поліхромією звучних декоративних кольорів, що складають прикметну ознаку його полотен. Пензлик, як і різець, стає слухняним інструментом в талановитих руках Майстра.Живописець успішно уникає поверхової красивості, штучної правдоподібності та глянцевого гламуру картинного відтворення. Слушно віднайдена образотворча лексика цих малярських звернень творена сильними, динамічними, енергійними живописними формами, соковитим звучним лунким колоритом, сміливими зіставленнями та контрастами барвистих площин, міцною виваженою композиційною та об’ємно-структуровою побудовою.Премії:              Лауреат премії ім.А.Ерделі та Й.Бокшая 1998 р. Заслужений художник України             1997 р. Народний художник України                2008 р. Лауреат обласної комсомольської премії ім. Д. Вакарова  1972  р. Заслужений учитель України                 1970 р. Використана література:
Данилюк, Іван. Еліксир його молодості [Текст]: [Худож. Іван Бровді] / І.Данилюк // Мукачево.-2003.-11 верес.-С.2                    Федорук, Олександр. Щаслива мистецька доля подружжя Бровді [Текст] : [Худож. Лариса та Іван Бровді] / О. Федорук // Образотв. мистец. – 2007. – № 1. – С. 33-36             http://zakarpattya.net.ua/ukr-news-41587-Zakarpattia-Shliakh-do-Olimpu-narodnoho-khudozhnyka-Ivana-Brovdi                   http://zakarpattya.net.ua/ukr-news-55240-Ivan-Brovdi-Dialoh-dovzhynoiu-v-70-rokiv
Горонгозо Микола Михайлович 
Ім’я Миколи Горонгозо – талановитого майстра пензля нашого краю добре відоме у мистецькому загалі. Але до такої популярності він пройшов довгий творчий і життєвий шлях, який бере початок у мальовничому селі Шаланки на Виноградівщині. Появився він на світ Божий у зимову пору 16 грудня 1937 р. в родині робітника. Як і всі сільські діти, змалку прилучався до домашніх господарських справ. У родині ніхто не мав відношення до мистецтва. Не знав про таку справу і Миколка. Старанно навчався у школі. Середню освіту здобув у середній школі с. Фанчиково цього району. Після навчання була служба в армії.Однак свою трудову діяльність Микола розпочав на посаді художника, хоча не мав ні теоретичної, ні практичної підготовки, але впевнено пішов у життя мистецькою стежкою. Сьогодні Микола Михайлович із вдячністю згадує свого першого мистецького наставника, порадника, досвідченого художника, вчителя Фанчиківської середньої школи Степана Кутлана, завдяки добрим побажанням якого Микола Гарангозо впевнено і назавжди пішов творчим шляхом художника. При допомозі свого вчителя Микола вперше пока зав свої твори глядачам на виставці у 1961 p., де вони привернули увагу вже досвідчених фахівців і одержали позитивні відгуки. Така підтримка молодого художника сприяла тому, що Микола вирішив здобути відповідну мистецьку освіту. В 1963 р. він поступає на заочне відділення Московського інституту культури ім. Н. Крупської який успішно закінчує.Його успіхові у творчій праці сприяли наполегливість, працьовитість та велике бажання випробувати свою творчу спроможність у різних видах мистецтва. Вдумливо, обережно відбирав найкращі варіанти, наполегливо шукав власну творчу манеру.         У 1967 р. у районному центрі була організована перша персональна виставка творів М. Горонгозо, яка приємно здивувала митців міста, привернула увагу чисельних шанувальників. У тому ж році художник був нагороджений дипломом Міністерства культури за участь у республіканському вернісажі молодих митців. З того часу сотні картин Миколи Михайловича експонувалися на районних, обласних, республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставках. У 1978 р. відбулася перша звітна персональна виставка самодіяльного художника в Ужгороді. Вона засвідчила впевненість, зрілість, розширення творчого діапазону здібного майстра живопису. У своїх творах художник тонко розкрив психологічні риси людини, добре побудував багатофігурні композиції, показав ліричні, насичені музи­кою та сонячним світлом пейзажі. М.Горонгозо став лауреатом все­союзних фестивалів народної творчості, котрі відбулися у Москві 1983 та 1987 pp.Зараз на рахунку Миколи Михайловича майже 50 персональ­них та 24 колективних виставок, що експонувалися в його районі, Ужгороді, Києві, Москві, у містах Угорщини, Австрії. Його твори є також у приватних колекціях Угорщини, Канади, Австрії, Румунії. Німеччини, Італії, Словенії, США, Ізраїлю.         У творчому доробку художника тематичні твори, пейзажі, порт­рети, натюрморти. Микола любить своїх героїв, віддзеркалює їх ду­шевну чистоту, підкреслює гармонійну єдність з природою. На по­лотнах М.Горонгозо багатство кольору, переливи охристих, синіх, червоних у поєднанні з білими плямами, вміле використання світ­лотіні.Художник є постійним учасником пленерів в Угорщині. Спілкуючись із людьми, придивляється до них як худож­ник, від чого отримує насолоду і розширює свою фантазію. Вва­жає своїм найкращим вчителем природу.З нагоди проведення у 2003 р. року культури в Україні Миколу Михайловича нагороджено грамотою Міністерства культури і ми­стецтв України. У 2004 р. йому присвоєно почесне звання заслу­женого майстра народної творчості України. Джерельні приписи:1.  Горонгозо М. « Мій край, моя Вітчизна»: Кат. ювіл. вист. творів.- Вино­градів, 1997. – 13с.2.  Harangozo Miklos, karpataljai festomiivesz: Katalogus. – Kalocsa, 1997.-old. 15.3.  Harangozo Miklos: Katalogus.- Budapest, 1999.- old. 327.4.Harangozo Miklos: Katalogus.- Budapest, 2002 – old. 24.5.  Harangozo Miklos: Katalogus.- Matcszalka, 2004 – old. 40.6.  Harangozo Miklos// Dr. Szabo – Karpataljai magyar. Magyar festok es grafikusok lexikonja.- Budapest, 1997.7.  Harangozo Miklos// Kortars magyar muveszeti lexikon.- Budapest, 2000.8.   З етюдником по Верховині: [Худож. М. Горонгозо]// Молодь Закарпаття. –
1983.- 26 квіт.9.   Горонгозо М. «І далі хочу бути активним художником»: [Інтерв’ю з худож./ Розмовляла Е.Любка]// Новини Виноградівщини.-1997.-17 груд.10.Григора Є. Виставка картин шаланківського художника у Фегердьормоті: [М. Горонгозо]// Новини Виноградівщини,- 1998.- 27 жовт.11.Григора Є. Виставка картин шаланківського художника у м. Нірбаторі [Культурна мозаїка]// Новини Виноградівщини.- 2003,- 22 квіт.
МИКУЛЯК МИРОН ВАСИЛЬОВИЧ

70 – річчя від дня народження художника у галузі монументального живопису та станкової графіки. Народився  в с. Дротинці

(1947-1993)

Мирон  Микуляк народився  20 серпня  1947 року в с. Дротинці Виноградівського району. Мистецька муза вибрала його, ще в шкільні роки. Перші успіхи відмітили вже в студії малювання при хустському будинку культури, якою керували тоді Наталія Семенівна та Юрій Дмитрович Герци.

Потім було Ужгородське училище прикладного мистецтва (1963 – 1968), де тоді  викладали художники, які були  не тільки здібними педагогами, але в деяких жанрах визначили й тогочасне обличчя образотворчого мистецтва Закарпаття (Едіта та Микола Медвецьки, Віталій Звени-городський,Шандор Петекі та ін..)

М. Микуляк  приймав участь у  художніх виставок з 1969 року.

Після закінчення навчання і направлення в Хуст, де тоді жили батьки, молодому художнику з роботою не щастило – за два роки три записи: «звільнений за власним бажанням».

У 1971 році М.М.Микуляк поступає на факультет кераміки Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва

  У 1976 році  по завершенню навчання      одержує призначення у творчо-монументальний цех Закарпатського художньо-виробничого комбінату. Тут він не тільки успішно виконує виробничі завдання по оздобленню різних архітек-турних об’єктів у різних техніках монументального живо-пису, але й стає помітним учасником обласних та рес-публіканських виставок з живописними та графічними творами.

До вступу в   члени  Спілки художників України у 1988 р. його рекомендують Ернест Контратович, Володи-мир Микита та В’ячеслав Приходько, одностайно відмічаю-чи високий творчий потенціал, працелюбність, вдале ком-позиційне рішення та благородний колорит творів Мирона Микуляка.

Багато його творів були закуплені Дирекцією виста-вок Національного Союзу художників України.

Чимало монументальних робіт М.М.Микуляка донині радують око, як наприклад, мозаїка в фойє головного корпусу УжНу, графіто в фойє Будинку культури у Перечині та ін., надовго переживши митця, якому доля так скупо відміряла неповні 46 років земного життя. Він згорів від невиліковної хвороби на злеті великого творчого успіху.

Джерельні приписи:

  1. Микуляк Мирон //Поп И. Енциклопедия Подкарпатской Руси. – Ужгород: Изд – во В.Падяка, 2001. – С.253.
  2. Микуляк Мирон Васильович//Художники Закарпаття : Альбом – каталог: До 55 – річчя Закарпат. орг. нац. спілки худож. України/Упорядкув. В.Кузьма,К. Стельмах. – Ужгород : Карпати,2001. – С148.

 Інтернет-посилання:

Сігетій Степан Васильович

Народився Степан Васильович в с. Олешник Виноградівського району в багатодітній селянській сім’ї.

Навчаючись у горожанській школі Виноградова, отримав основи художньої підготовки в гуртку малювання під керівництвом З.Шолтеса, який у майбутньому став заслуженим художником України.

Потім Степан Сігетій навчався в Ужгородській учительській семінарії, де опанував теоретичний курс образотворчого мистецтва під керівництво А.Ерделі. Захоплював Степана і спів. Співав у шкільному, а згодом – семінарському студентському хорі.

Великий вплив на процес творчого зростання С.Сігетій зробили закарпатські живописці, зокрема народний український художник А.Кашшай.

Регулярно почав виставлятись на обласних та республіканських художніх виставках тільки з 1979 року не лише на Закарпатті, а й Вірменії, Словаччині, Угорщині, США. Перша ж персональна виставка творів Сігетія відбулася у 1982 р. в с. Олешник.

Помітними його були персональні виставки в обласному центрі у 1990 і 1996 роках під назвою «Пам’ятки дерев’яної архітектури Закарпаття XIV-XVII століть та пейзажі», у 2001 році під назвою «Дорога до храму», присвячена 75-річчю від дня народження; у 2006 році – «Золоті хрести в синіх небесах…» з нагоди 80-річчя від дня народження.

Степан  Сігетій був відомим і як громадсько-політичний діяч. Ще у грудні 1944 року він був делегатом Першого з’їзду Спілки молоді Закарпатської України. Під його керівництвом в Ужгороді збудовано готель «Закарпаття», за що Сігетій отримав високу урядову нагороду. Також він був директором «Інтуристу».

Степан Васильович нагороджений орденами «Знак Пошани» (1966), Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (1999) і медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» (1948), «За відвагу» (1971), «Медаллю Жукова» (1998), «Захиснику вітчизни» (1999) та ін. У 1981 році удостоєний звання Заслуженого працівника культури УРСР. Нагороджений Архієрейською грамотою «Як вираз подяки за збереження культурної спадщини нашого краю під Карпатами» (2007). У 2008 р. Міністерство оборони Словацької Республіки нагороджений медаллю «Відзнака воєнного ветерана».

 Використана література:

Хланта, І.

У кожній картині часточка серця [до 85-річчя Степана Сігетія] // Срібна земля. –2011. –  4 березня

Шандор Олександр Степанович

Витоки захоплення виноградівця Олександра Шандора родом з дитинства – з пензлем зріднився змалечку.  Навчаючись в школі, і навіть ще раніше, відвідуючи дитсадок, відчув потяг до малювання. Відтворював на папері все, що бачив довкруж.

Малював будь-чим – ручкою, олівцем, фарбами (батькові частенько доводилось їх купувати). Хист Сашка відразу впадав у вічі. Недарма-таки навчався в класі з поглибленим вивченням малювання міської ЗОШ №8. Першим вчителем і наставником хлопця був Петро Петрович Коцан, який охоче відкривав йому таємниці майстерності, таїну світу мистецтва. Він і підтримував Олександра, і давав поради, і хвалив, і критикував у разі потреби. На старті творчості юного митця уроки наставника дійсно стали йому в пригоді.

Згодом свою майстерність юнак відшліфовував на підготовчих курсах під керівництвом члена Національної спілки художників України Ласло Гайду. Затим навчався в Ужгородському коледжі мистецтв ім. Ерделі. Свій перший етюд з натури Олександр зберігає і досі. То була пізня осінь 1997 року. Для малювання тоді обрав собі урочище «Скалка» – улюблене місце Йосипа Бокшая. Слідами митців-корифеїв ходили й студенти. Щоправда, згодом, глянувши на свою першу картину критичним оком, заховав її подалі.

Строкову військову службу Олександр Шандор проходив в Ужгороді, в частині МНС. І там також його талант запримітили відразу. Заручившись підтримкою і сприянням замполіта Ігоря Павка, малював часто з натхненням і насолодою. Увесь штаб, усі підрозділи були в картинах. Відправляли їх і в Київ. Служити було цікаво, але й нелегко водночас – це ж півтора року в замкненому просторі. Натомість душа прагнула волі, безмежжя краєвидів. А його по закінченні служби навіть не хотіли відпускати – обіцяли надати роботу, житло, аби тільки залишився. Не погодився – хотілося додому, в рідний Виноградів…

Дебютував наш земляк у Хусті. Його твори представлені в приватних збірках в Україні, в Росії, в Угорщині, в Канаді та Франції. Він є членом творчого об’єднання «Митець Верховини», активним учасником багатьох пленерів. Уперше на лоно природи з колегами по пензлю вирушив навесні 2007 року. Відтоді зрозумів: для творчості митця пленери відіграють важливу роль. Це не тільки нові овиди і враження, але й обмін досвідом і думками, шліфування  майстерності.

А нині молодий митець має потужну підтримку в колі сім’ї. Найпершим поціновувачем його творчості є дружина Тетяна. А дворічний синочок Сашко вдався в тата.

Втім, одухотворює Олександра й рідний край. Об’їздив уже все Закарпаття, всі перевали – де тільки не побував! Відтворив на полотні вже чи не весь лівий берег Тиси. Всіма фібрами душі прагне гармонії, а нею щедро наповнене довкілля, яке дарує натхнення й снагу для творчості. Мабуть, тому облюбував собі класичну школу мистецтва. До абстракції, до модерних течій не лежить душа, мовляв, «не моє це». На його думку, краще оживити на полотні те, що любе й миле зору. Тож нехай і надалі щедрою буде палітра молодого митця, нехай врожаїться його творчий доробок.

http://vynohradiv.info/publications/189-vynohradivskyj-charivnyk-z-penzlem.html