105 років від дня народження Григорія Тютюнника

Григорій Михайлович Тютюнник народився 23 квітня 1920 року в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині в селянській родині. Учився легко й добре, до перших спроб віршування вдався, ще навчаючись у Зіньківській десятирічці.

У 1938 році вступив до Харківського університету на філологічний факультет. Під час навчання став членом літературної студії, що була літературним об’єднанням при Спілці радянських письменників України, але навчання не завершив – почалася війна.

Добровольцем пішов на фронт, його було двічі тяжко поранено, також двічі він тікав з полону, брав участь у діях партизанських загонів – на території Кіровоградщини та Чехословаччини. Воєнне лихоліття назавжди вкарбувалось в пам’яті і свідомості письменника, до останніх днів життя нагадувало про себе осколком біля серця.

Через важкі поранення Григорій був комісований та у квітні 1945 року повернувся додому інвалідом війни 2-ої групи. У 1946 році він закінчив Харківський університет.

У повоєнні роки працював учителем, згодом – літературним співробітником, з 1956 року завідував відділом прози у львівському журналі «Жовтень» (тепер «Дзвін»), вів активну і напружену літературну діяльність.

Перше опубліковане оповідання «Мирон Розбийгора» датоване 1950 роком. Цього ж року вийшла друком збірка оповідань Григорія Тютюнника «Зоряні межі» Ця тоненька книжечка з кількох новелок засвідчила що ії автор – художник своєрідного стилю, яскраво виявленої індивідуальної манери письма. Потім була надрукована повість «Хмарка сонця не заступить» (1957), яка стала етапним твором, за яким уже починалось зростання майстерності автора, який тонко схопив своєрідність, колорит куточка української землі,image психологію його мешканців. Вже після смерті письменника побачила світ збірка ніжноліричних поезій воєнного часу «Журавлині ключі» (1963). Роман «Буг шумить», в якому розповідається про перші післявоєнні роки на землях західних областей України, був опублікований у 1965 році. Цей роман автор почав писати ще у 1947 році, продовжував роботу над ним до останніх днів життя.

Від 1956 року Григорій Тютюнник – член спілки письменників СРСР.

Вершиною творчості Григорія Тютюнника став роман «Вир» (1960 – 1962), що яскраво та реалістично описує життя українського села в першій половині ХХ століття. Роман посідає особливе місце як у творчості прозаїка, так і в історії українського письменства

Над романом «Вир» письменник почав працювати у 1956 році. У цьому творі він хотів показати українське село напередодні війни – у першій книзі, у другій – під час війни, у третій – післявоєнне життя. Перша книга роману була опублікована в журналі «Жовтень» у 1959 році, окремим виданням (1960) вийшла одночасно в Києві, Москві, Празі. Незабаром була написана друга книга. Коли рукопис був уже у видавництві, письменник раптом просить не друкувати – він підготував інший варіант. Автор наполегливо переробляв книгу й радів, що виходило краще. Але не встиг надіслати дороблений рукопис редактору – перешкодила смерть. Друга книга роману побачила світ у 1962 році.

У Львівському національному літературно-меморіальному музеї імені Івана Франка зберігається рукописний екземпляр «Виру», забракований до друку секретарем спілчанської парторганізації редактором М. Тарнавським. Там не має жодної живої сторінки без перекреслень. Вірогідно в тексті першої частини були здійснені редакторські або цензурні скорочення, які стосувалися правдивого відтворення трагедії голодомору 1933 року та посилення тоталітарного режиму. Довів роман до друкування у київському видавництві та врятував його від надмірного цензурного втручання письменник Анатолій Дімаров, перший редактор «Виру».

За життя письменника не настигла слава. Він її зовсім не прагнув. Хотів, щоб читали, щоб розуміли. А тому писав просто і жив просто, як ті селяни, що стали героями його роману «Вир». Саме за цей роман Григорій Михайлович отримав найвищу в Україні творчу відзнаку за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва і став Лауреатом Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка в 1963 році посмертно.

За мотивами роману Григорія Тютюнника «Вир» кінорежисером Станіславом Клименком у 1983 році на кіностудії ім. О.П. Довженка відзнято художній фільм, який отримав головний приз на Республіканському кінофестивалі.

Коли говорять про Тютюнника, неодмінно згадують також і Григора – видатного українського новеліста. Григір і Григорій були братами по батькові, Григорій – старший. Обидва брати – Григорії за випадковим збігом. Із першою дружиною батько Григорія прожив менше року. Невдовзі після народження сина подружжя розлучилося. Але Михайло Васильович не полишав старшого сина: по можливості допомагав, багато чого навчив. Через 10 років одинакування Михайло одружився вдруге. У новій родині народився другий син, якого, нічого не підозрюючи, батьки записали теж Григорієм. Щоб відрізняти братів, меншого рідня та односельці стали називати Григором.

1937 року Михайла Васильовича Тютюнника заарештували. Так він і загинув без сліду десь у «Сибіру несходимому».