Пам’ятник Ангела Хранителя
м. Виноградів, площа Миру, 5
Скульптор – народний художник України Іван Бровді (уродженець Виноградівського району, с. Онок).
Найпримітніший монумент Виноградова, що стоїть біля адмінбудинку влади на гранітному постаменті. Після демонтажу пам’ятника Леніну цей постамент довгий час пустував. Згодом було прийняте рішення встановити скульптуру Ангела Хранителя міста. Пам’ятник відкрито 28 серпня 2003 р. на День міста, який співпадає з Храмовим святом – Днем Успіння Пресвятої Богородиці.
В одній руці Ангела – лаврова вітка – символ доброти, миру і злагоди, в другій – герб міста. Сучасний герб Виноградова поділений на чотири поля, в яких розміщені зелене гроно винограду зі стеблом та двома зеленими листками, риба срібного кольору, золотий жолудь із стеблом та двома листками, чорний рак з річки Ботар. У центрі герба – золотий лев, елемент родинного герба баронів Перені. Вся ця символіка відображає багатство та родючість місцевості.
Погруддя Тарасу Шевченку
м. Виноградів, вул. Шевченка, 2
Споруджений у 1957 р. Бюст – бронза; постамент-залізобетон; 2.1 м
Погруддя Олександру Духновичу
м. Виноградів, вул. Шевченка, 2
Роки життя: 1803 – 1865. Греко-католицький священик, русинський поет, письменник, громадський діяч. Будитель Закарпаття.
У 1925 р. в Севлюші на добровільні пожертви молодої закарпатської інтелігенції відкрито пам’ятник видатному підкарпатському «будителю» Александеру Духновичу. Зруйнований у 1947 р. У 2004 р. на кошти, зібрані учнівськими і педагогічними колективами шкіл Виноградівського району та інтелігенцією міста, встановлене нове погруддя.
Погруддя Жігмонда Перені
м. Виноградів, вул. Миру, 54
Встановлено 1906 року, але у 1944-му радянська влада демонтувала погруддя. Повторне відкриття відбулось 24 жовтня 1991 року у день 85-ої річниці першого відкриття – перед будинком колишнього Угочанського жупанату, а нині угорськомовної школи №3.
Рід Перені був впливовим та заможним, у володінні сім’ї були замки Канків і Нялаб з навколишніми територіями. Одним з найвідоміших представників родини був Жігмунд (1783- 1849) – меценат, активний громадський, політичний діяч та революціонер. В історії Севлюша (сучасний Виноградів) він залишив значний слід. Під його керівництвом, як жупана, місто зазнало свого розквіту. Брав активну участь у революції 1848-1849 рр. (здобуття національної незалежності Угорщини та припинення панування Австрії), за що був засуджений, а потім страчений у місті Буда 24 жовтня 1849 р.
Пам’ятник Богдану Хмельницькому
м. Виноградів, площа Миру (сквер)
Пам’ятник українському полководцю, державному діячу, гетьману. Відкритий у 1954 р.
Пам’ятник виноробу
м. Виноградів, вул. Миру, 2
Відкриття відбулось 28 серпня 2011 р., коли Виноградів відзначав 749-річницю з часу першої письмової згадки про місто. Пам’ятник закарпатського скульптора Михайла Колодка розмістили у центрі скверу (площа Миру) поблизу Вознесенського костьолу та монастиря францисканців. Розташування вважається вдалим – саме францисканці були першими, хто поширив на Виноградівщині культуру виробництва і споживання вина. Виноробський край не може обійтись без відповідного символу, впізнаваного багатьма. Ним і став винороб, в народі вже знаний як Мішко-бачі. Одягнений в угорський національний костюм – на додачу з фартушком – вичавлює на давньому пресі виноград, з якого в майбутньому вийде «напій богів». У скульптурі використано спеціальне покриття для міді, щоб пам’ятка візуально постарішала. Інтерактивна скульптура дає кожному можливість «допомогти» виноробові витискати вино. Інша особливість: на пам’ятці є зображення давнього герба міста – три листки винограду і три грона. На урочистостях з нагоди відкриття пам’ятника виноробу були присутні делегації з міст-побратимів Виноградова в Угорщині та Словаччині.
Фонтан
м. Виноградів, вул. Шевченка, 19
Відкриття фонтану відбулось у День 750-річчя міста – 28 серпня 2012 р. Автор проекту і скульптор – закарпатець Михайло Колодко.
Збудований в стилі ренесанс. Має основу в формі восьмигранника. На деяких гранях в камені вибита коротка історична довідка про місто. У центрі фонтану – дівчина ногами чавить виноград. Аналогічний фонтан в День Св. Іштвана (20 серпня), який вважається днем угорської державності, відкрито в місті-побратимі Виноградова – м. Егер (Угорщина) – як шана історії двох міст.
Руїни замку «Канків» (ХII ст.)
Найстарішою архітектурною пам’яткою міста Виноградів є руїни замку «Канків» (ХII ст.), найімовірніше збудованого на місці древнього городища, датованого ХІV-ХІІ ст. до н.е.
Відповісти на питання, чому у місті Севлюш (назва Виноградова до 1946 р.) у центрі Угочанського комітату замок назвали не Севлюшським, а Канків (Канко), допоможе стара легенда. Кажуть, що у часи міжусобиць, які настали з припиненням володарювання династії Арпадів, замком володів розбійник Канко. Та є інша версія: начебто монахи-францисканці¸ які два віки проживали в замку, носили верхній одяг з овечої вовни, який і називали «канко».
Замок Канків розташований на східній околиці міста Виноградів біля підніжжя Чорної гори. Мав форму чотирикутника (46,9 x 44,8 м) з масивними квадратними вежами по кутах та великі в’їзні ворота. П’ята башта була над воротами. Всередині замку місцями видно фрагменти проміжних стін. Кажуть, із замку до міста вів підземний хід. Є кілька шматків стін із бійницями, залишки стін та фундамент каплиці.
До нашого часу збереглись лише два фрагменти замку, звідусіль оточені присадибними ділянками, житловими будинками та виноградниками. Сьогодні залишки замку Канків мають статус національної пам’ятки архітектури.
Вперше замок згадується в анонімній угорській хроніці (“Gesta Hungarorum”) 903 року у зв’язку з приходом угорців у Тисо-Дунайську низовину. У той час він був укріпленим слов’янським городищем, що захищало народ від нападів.
У ХІ столітті з приєднанням цієї частини Закарпаття до складу Угорського королівства на цьому місці був збудований замок місцевого феодала і перетворився на лицарський. Тут довгий час розташовувався підрозділ воїнів, які супроводжували по річці Тисі вантажі з сіллю. На початку ХІV ст. власник опинився в феодальній коаліції, що виступила проти короля Карла-Роберта. Внаслідок штурму королівськими військами замок зазнав значних пошкоджень.
У вересні 1307 року король Карл-Роберт дарує Севлюш (назва Виноградова до 1946 р.) разом з укріпленням королівському казначею Беке Барші (Бене Боршо). Він приймає дарунок і зводить на місці укріплення міцний дерев’яний замок-фортецю, про котру вже через рік згадується в документах. Однак кілька років по тому Барша переходить на бік противників короля Карла-Роберта. Коаліція феодалів у 1312 р. зазнає поразки, а в 1317 році королівські війська захоплюють місто Севлюш і замок Канків. Під час штурму замок був сильно пошкоджений. Після відбудови фортеці король дарує його королеві Марії.
29 серпня 1399 р. король Сігізмунд (тодішній король Угорщини) передав замок Канків у володіння барону Перені. На місці дерев’яного укріплення зводять кам’яну фортецю — «для зміцнення могутності держави, збереження миру і спокою дворян та їхніх підданих, щоб вони могли жити без страху» – так сказано в грамоті від 5 листопада 1399 р. Барон передає замок монахам-францисканцям, які перетворили його на монастир, а сам будує неподалік палац і розбиває парк, перебравшись із сімейством у замок Нялаб.
У 1505 році на Чорній горі Габор перені збудував для францисканці церкву разр з монастирем. Монахи переносять на Канків прах героя битви з турками під Бєлградом (21 липня 1456 р.) Яна Капістрана – монаха-францисканця італійського походження, який в критичний момент битви разом зі своїми хрестоносцями допоміг угорському полководцю Яношу Гуняді. Згодом Ян Капістран був канонізований і в період боротьби з турками став одним із найбільш шанованих католицьких святих. За деякими історичними джерелами, його мощі були перепоховані тут – у Виноградівській монастирській церкві. У 2016 році з нагоди 560-х роковин смерті Святого Яна Капістрана на руїнах монастиря встановлено меморіальну дошку.
У період реформації нащадок барона Перені став протестантом і вигнав католицьких священнослужителів зі своїх володінь. У 1556 р. він захопив францисканський монастир. Ченців, які чинили опір, феодал наказав убити, а тіла жертв кинути до замкового колодязя. Затим проти нащадка Перені був направлений загін імператорських військ під командуванням Телекеші, який штурмом узяв і зруйнував замок у 1557 р.
Ця подія знайшла своє місце в усній народній творчості, створивши багато легенд і переказів. Одна з легенд розповідає про те, що монастир був зруйнований за наказом барона Перені тому, що ченці заманили туди його дочку, теж виховану в протестантській вірі, і тримали її в ув’язненні довгі роки. Коли її вдалося звільнити, вона вже була хвора і незабаром померла.
Остаточно замок був зруйнований в останній третині XVI ст. за наказом австрійської імператорської влади, яка в цей час вела активну боротьбу проти угорського дворянства.
Руїни замку Канків неодноразово надихали художників, фотографів, кінематографістів. Зокрема, кам’яні мури слугували натуральними декораціями для ряду фільмів — «Злива над полями», «Над Тисою» та відомого кінофільму «Табір іде у небо».
Палац Перені
Палац Перені – пам’ятка архітектури національного значення. Розташований у південно-західній частині міста і являється важливим структурним елементом старовинної архітектури міста.
Традиційно вважають, що барон Перені після знищення замку королівськими військами у 1557 році вирішив перенести свою резиденцію та збудувати палац у місті.
Зведений палац у XVI столітті за часів барона Ференца Перені. Деякі дослідники датують палацовий комплекс ще ХІV століттям. Однак, під час реставраційних робіт у 1970-х рр. датування первісного партерового об’єму було визначене ХVІ століттям.
Палац розташований вглибині помістя. Є окрасою парадного двору з в’їзними воротами. Будівля велика, масивна, прямокутна, двоповерхова. Наріжні чотирикутні вежі мають більш архітектурне призначення, ніж оборонне. За схемою палац являє собою прямокутник з чотирма виступами – квадратними баштами й центральним виступом фасаду.
Спочатку палац був одноповерховим з кутовими баштами і мав вигляд замкової споруди. Значна перебудова палацу була проведена в ХVІІ ст., в епоху барокко. Палац значно збільшився в результаті надбудови другого поверху. Перший поверх використовувався під господарчі потреби, на другому були житлові приміщення та велика зала. Численні реставрації та перебудови надали палацу бароккового вигляду.
На центральному фасаді з’являється ризаліт (виступ) з випуклим фронтоном (завершенням фасаду будівлі) та ліпним гербом баронів Перені. Парк, палац, флігелі та огорожа з брамою повністю сформували даний комплекс у ХVІІІ – ХІХ ст.
Одночасно палац Перені є пам’яткою історії – на будівлі у жовтні 1989 року встановлено меморіальну дошку. Цей пам‘ятний знак був відреставрований у 1991 році. Напис на меморіальній дошці повідомляє: «У цій будівлі жив барон Жігмонд Перені (1783-1849). Мученик національно-визвольної революції (1848-1849)».
Костьол Вознесіння (римо-католицький)
Пам’ятка архітектури національного значення, ХІІІ ст.
м. Виноградів, вул. Миру, 2
Зведений у готичному стилі. Перша згадка – 1516 р., у 1556 р. будівлю було зруйнувано. В 1668 р. костел відбудували монахи францисканського ордену, в 1747 р. внаслідок пожежі зазнав чергової перебудови. Цього разу костел набув форм романського зодчества. У 1748 році єпископ з Егера Баркоці передає древню споруду католикам. У пам’ять про цю подію над головним порталом костелу вибито герб єпископа. У костелі збереглись фрески ХІХ ст. та залишки фрагментів готичної кам’яної пластики біля олтарної частини храму. До 1989 р. костел був зачинений, в ньому розташовувався склад взуттєвої фабрики. У 1998 році будівлю, яка тривалий час використовувалась не за призначенням, передано римо-католицькій громаді Виноградова.
