Січень:21
Імре Ревес
160-річчя від дня народження видатного закарпатського художника
( 1859 – 1945 )
Народився Імре Ревес (його справжнє ім’я Імре Чеброї )21 січня 1859 р. на північному сході Угорщини – у містечку Шаторальяуйхей. За короткий час родина перебралася до Виноградова, де купили будинок із великим садом. Потяг до малювання виявили в юнака в гімназії Дебрецена, де його першим учителем став художник-педагог Гріпенкерл. Відтак Імре навчався в Сату-Маре (Румунія) у Кароліни Пални, з 1875 по 1877 рік – у Віденській академії мистецтв у Леопольда Мюллера, з 1877 по 1878 рік – в Інституті мистецтв у Будапешті, де вчителем був монументаліст Берталан Секель. Із 1882 по 1884-й митець вдосконалював вміння і навички у студії свого знаменитого земляка Міхая Мункачі в Парижі. І. Ревеса вважають одним із найкращих його учнів.
У 1903 році художника запрошують викладати в Академії мистецтв у Будапешті, а в 1921 році він став керівником творчої бази в Кечкеметі.
З 1921 року І. Ревес жив і працював у Виноградові. Водночас залишався керівником вузівської художницької колонії в Кечкеметі, що діяла під егідою Угорської академії мистецтв. На цій посаді І. Ревес залишався до 1932 р., але після виходу на пенсію продовжував приїжджати до Кечкемета вже як простий учасник пленерів аж до 1939 р.
Володар кількох премій. За картину «Корчма» І. Ревес отримав премію ім. Мункачі у сумі 6 тисяч франків, полотно згодом викупила королева Єлизавета. За свої роботи отримав призові медалі на виставках у Парижі (1889) та Мюнхені (1901).
Як відзначають мистецтвознавці, художник входить до когорти митців-новаторів, які сміливо ламали закостенілі канони офіційного академізму. Він уміло перейняв традиції реалістичного демократичного мистецтва і зберіг їх у роки занепаду буржуазної культури і розповсюдження формалізму.
І. Ревес – митець аналітичної спрямованості, глибокий знавець життя простого народу, селян, їхнього побуту, звичаїв, традицій. Він створив цілу низку живописних і графічних композицій, що передають неповторний національний колорит народного буття. Художник у своїх роботах із глибоким психологічним змістом змальовує характери селян, показує їхню силу і красу, цікавиться подіями угорської революції. Для максимального розкриття змісту митець вміло використовує різні засоби, зокрема, стриману кольорову гаму, виразне моделювання об’єму, чіткий рисунок. Використовував вугілля, крейду, акварель, пастель.
У 1900 році графічні та живописні роботи митця обрали для ілюстрування двотомного видання віршів Шандора Петефі. Саме ці офорти, рисунки та інші твори Реверса стали класикою угорського мистецтва.
Помер Імре Ревес 23 вересня 1945 р. у м. Виноградів, де і похований.
На зламі 40-50-х років працівники Закарпатського художнього музею заходилися збирати полотна і малюнки художника. Музей одразу закупив 30 робіт майстра. У 1989 р. відбулася меморіальна виставка І. Ревеса в його рідному місті Шаторальяуйхей. У 1994-му в Ужгороді відбулася ювілейна виставка творів Імре Ревеса з музейних фондів та приватних колекцій.
У 1990 року створено спілку художників ім. І. Ревеса, яка регулярно проводить виставки та пленери.
Нині роботи Імре Ревеса знаходяться в найбільших музеях Угорщини – в Будапешті, Кечкеметі, Дебрецені, Сегеді. Окрім батьківщини, полотна художника прикрашають Третьяковську галерею, «Ермітаж» та безліч приватних колекцій.
У Виноградовіі завжди шанували і
шанують пам’ять цього відомого художника. На його честь названа міська школа
№4, (директором на той час була Клавдія Заброда), а при виході всіх зустрічав
великий портрет митця.
Сьогодні
на міському кладовищі, де спить вічним сном художник, є скромна могилка з двома
пам’ятниками – дерев’яним від угорців, який майстерно виконаний вишківським
різьбярем Іштваном Балажом по проекту художника і графіка з с. Сюрте Лайоша
Товта та зі шліфованого мармуру від українців. Надгробні плити були встановлені
після того як вандали викрали чудовий бронзовий барельєф Імре Реверса в
оточенні палітри та пензлів з алюмінію, вилитий київськими майстрами за
проектом художника з Виноградова Миколи Ігнатика. Про цю ганебну подію
висловлювали свої думки виноградівці на сторінках районки, а також у газеті
«Старий замок».
Джерельні приписи:
- Календар краєзнавчих
пам’ятних дат на 2004 рік : реком.бібліогр.посіб/Уклад : Т.І.Васільєва, Г.В.Бобонич;
Відп. за вип.. Л.З. Григаш; Наук.ред .В.І.Падяк; Вип,ред..Л.О.Ільченко. –
Ужгород: Вид – во В.Падяка, 2003. – С.49
- Каналош,В. Імре Ревес і Виноградів. Останні роки життя відомий угорський художник прожив у Севлюші /Валерія Каналош //Фест. – 2005. – 1- 7 груд. – С.14.
- Гудак,Е Імре Ревес – художник – реаліст/Ельвіра Гудак //Новини Виноградівщини. – 2005. – 22 лют.
- Каналош,В. Художника Імре Ревеса згадували у Виноградові /Валерія Каналош //Фест. – 2007. – 1- 7 берез. – С.3.
- Сташко Ю. И.Ревес. – М.: Искусство, 1958. – 28с.
- Тихомиров А. Искусство Венгрии 19-20 вв. – М., 1961. – 28с.
- Знаменская Н. Художник венгерского народа: /к 100 летию со дня рождения Реверса /Сос. Закарпатье. – 1959. – 21 января.
- Митець І.Ревес. – В кн. Пагиря В. Я світ узрів під Бескидом. – Ужгород, 1993, с. 156-150.
Степан Васильович Кутлан
125 – річчя від дня народження Степана ( Іштвана) Кутлана, художника, педагога, редактора та ілюстратора букваря, спортсмена
(1894 – 1989)
Кутлан Степан Васильович народився 5 січня 1894 року у с. Фанчиково Виноградівського району в родині дрібних господарів. Окрім Степана в нього в сім’ї були ще два брати і три сестри. Початкову освіту здобув у рідному селі. Педагогічну – в Сігеті (Румунія). Мистецтву навчався у Шимона Голлоші – видатного угорського живописця, організатора і керівника відомої Нодьбанської школи. З юних років разом із братами Степан захоплювався спортивною боротьбою (з 1919-го про це вже пишуть у газетах). Брати Кутлани впродовж 20-х років минулого століття були справжніми кумирами уболівальників та героями частих спортивних публікацій. Саме вони стали на Закарпатті фундаторами стилю спортивної боротьби джіу-джитсу як основи дзюдо.Своєрідним підсумком спортивної діяльності Іштвана Кутлана стала публікація невідомого автора в газеті «Ігозшаг» під заголовком «Забутий Геракл» та однойменний автопортрет, виконаний у 1932 році.
Його пам’яті, зокрема, був присвячений І Всеукраїнський турнір із греко – римської боротьби, що пройшов у Виноградові 2007 року. Серед 145 учасників, які представляли 17 команд з ряду областей та районів України, були й заслужені тренери України Степан Чернецький та Андрій Телебан разом зі своїми іменитими вихованцями – володарями Кубка світу Олександром Чернецьким та Віталієм Ліщинським.
Починаючи з 1927 року, газети все менше пишуть про спортивну діяльність Степана Кутлана, він став більше уваги приділяти іншому улюбленому заняттю – мистецтву. В цей час про нього в публікаціях уже згадують як про «художника Тиси». Великий вплив на митця мав Арнольд Беклін – представник німецької школи художників, Іван Соломко – представник російської школи, які в 1910 році жили і творили в Парижі. Під впливом Бекліна Кутлан намалював цикл романтично-фантастичних полотен «Русалка на скелях», «Золотий ліс», «Ворона-воровка» та інші.
Згодом С. Кутлан зайняв перше місце в конкурсі молодих талантів у Празі, отримав премію – поїздку в Париж у художню академію «Жуліен». Про це написали в газеті: «Іштван Кутлан, молодий, енергійний і талановитий художник із Підкарпатської Русі був посланий на навчання у Париж. Він перший художник, якого нагороджує «школьний референт Гражданського управления Подкарпатской Русі» такою великою премією, щоб навчатися у Франції, відвідувати музеї і виставки». Після навчання митець вернувся додому і за короткий час (це були 30-ті роки) його двоповерховий будинок у Фанчикові перетворився на мистецький осередок: на незаплановані художні пленери і диспути тут збиралися видатні метри європейського живопису Дюла Рудної, Петер Сюле, Нандор Котоно, Янош Тормо, Герман Липот, Бейла Івані-Грюнвальд. Разом із художниками прибувають актори, добре відомі в Угорщині на той час, письменники, поети…
Роботи митця зявляються на численних виставках. Про нього багато пишуть – як тоді, так і опісля, аналізуючи творчість. «Дещо наївні, але чистосердечні й по-людськи об’єктивні портрети Кутлана, які носять жанровий характер і будуються на виразності пози і жесту і, як колись сказав про особливість портретної майстерності А. Коцка, «на красномовності погляду». Щоправда, рисунок та моделювання форми у Кутлана інколи мінливі й приблизні, а живопису не вистачає багатства й широкої градації відтінків. Але це деякою мірою компенсується енергійною манерою письма, сміливим поєднанням барв, декоративними контрастами кольору. Пейзаж захоплює потужною пластикою фактурного вирішення», – так пише про роботи С. Кутлана мистецтвознавець, член Спілки художників України Олена Чернега-Балла.
У творчому доробку митця з’являються живопис, іконопис, краєвиди та інтер’єри, натюрморти та графіка. В будь-якому жанрі він демонструє високий професіоналізм й артистичну манеру виконання. Талановитий художник працював двома способами – мастихіном та пензлем. Частина картин написана на фанері, а нерідко – на мішковині. Наприкінці 40-х років ХХ ст. етюд художника «Водяний млин у Карпатах» придбали до колекції Третьяковської галереї.
У 1925 році митець ілюстрував русинську читанку «Зарниця». Пізніше, у 1937-му, оформив румунську азбуку «Лучефарул», у 1945-му – угорські букварики.
Автор персональних виставок із 1923 року. Картини С. Кутлана експонували в Третьяковській картинній галереї в Москві, а також у Києві та Одесі, Празі й Парижі.
Помер С.В. Кутлан у 1969 році в рідному селі Фанчиково.
Джерельні приписи:
1.Савинець Мальвіна. І художник, і педагог/М.Савинець // Новини Виноградівщини.- 1994.- 5січ.
2.Чернега О.,Балла Повернення із забуття/О.Чернега,О.Балла.// Закарпатська правда. – 1991.- 26 квіт.
3.Горват,Василь. Кутлан, якого знала Європа /В.Горват //Новини Закарпаття. – 2009. – 14 лют.
4.Гудак Ельвіра Степан Кутлан – художник/Ельвіра Гудак //Новини Виноградівщини. – 2013. – 7 груд. – С.6.
Микола Карлович Папп
65 – річчя від дня народження художника – авангардиста
(1953 – 2013рр. )
Микола Папп народився у сім’ї сибірської дворянки Людмили Гошкової та угорського боднаря Карла Паппа у грудні 1953 року. Дитинство пройшло у с. Косино Берегівського району
Родичі спонукають його вчитися на історика, але хлопець вже через рік кидає навчання, усвідомивши, що серце і душа прагнуть чогось іншого, більшого. Він починає малювати, захоплюється східною культурою, читає переклади з древніх манускриптів.
На початку 80 – х років М. Папп стає яскравим лідером виноградівського андеграунда. Його перша виставка, яка відбулася у горбачовські часи мала в області чималий успіх. Але пройшовши багато життєвих доріг, як людина і художник, він не відходить від творчості у всіх близьких йому формах : від графіки й живопису, до поезії, від лірики до складних музичних композицій.
Так сталося, що М. Папп не знайшов в маленькому місті ні простору, ані сподвижників, відправився у «великий світ»: від Будапешту до Москви, Санкт – Петербургу до Новоросійська і Алтаю, від Києва до гір Кавказу.
Працював для Академії наук України в якості художника і будівельника в астрономічному центрі. Він залишає позаду себе і учнів і недоброзичливців. Може тому так легко в 1990 році приймає запрошення з Америки виставити свої роботи в Нью – Йорку, де після завершення контракту і залишається жити.
Масштаб такої особистості не може лишитися непоміченим: його картини доходять до Білого Дому у Вашингтоні і президент США особисто дарує одну із його картин («Дихання ранку») тодішньому президенту України Леоніду Кучмі. Такої честі з наших земляків не удостоювався ніхто.
В 2007 році М. Папп у трете приїжджає до Виноградова з виставкою власних робіт. Виставка відкрилася в костелі францисканців Але у 1990 році від’їжджає в Америку.
Відомий художник Микола Папп давно проживає у штаті Коннектикут на узбережжі затоки Лонгайленд північніше Нью-Йорка. І хоч має чимало друзів серед тих, котрі так само знайшли в Америці свою другу домівку, та серце завжди кличе його на малу батьківщину у Виноградів.
У 2012 році після довгої розлуки наш відомий земляк приїхав до рідного міста :
«Сім’я моя мистецька. Дружина Ірина болгарка. Працює викладачем у престижному коледжі моди і дизайну у Нью-Йорку. Робота повністю займає її. Вона мріє про те, щоб відкрити подібний власний коледж і стати його керівником. Маю сина Карла-Олександра, який народився в грудні і кілька днів тому у таку магічну дату 12.12.12 йому виповнилося 16 років.. Захоплень у нього дуже багато – мріє бути скульптором, архітектором, захоплюється дизайном автомобілів. Що він вибере і на чому зупиниться, покаже час.
З 1990 року, а саме в квітні, буде 23 роки як мешкаю в Америці. Я думав, що відкрию для себе Америку, а насправді, як Христофору Колумбу, вона відкрилася мені своїм інтелектуально-духовним насиченням. Здебільшого відвідую виставки, де зустрічаюся і знайомлюся з цікавими людьми. До прикладу, недавно мав зустріч з подружжям, яке повернулося з Непалу. Це представники другого покоління російських емігрантів. Говорили ми з ними про тонкі матерії, які завжди мене цікавили, хвилювали і захоплювали. Мені дуже подобається, що таких моїх однодумців серед людей на планеті багато.
Нещодавно мені надійшло офіційне підтвердження, що я став власником галереї, в якій зможуть виставлятися роботи творчих людей, котрим є що показати світові і сказати свою думку.»-так писав про себе Папп М.
Сьогодні його твори знаходяться в колекціях вищого дипломатичного корпусу, великого бізнесу і приватних колекціях від США до Японії.
15 червня 2013 на 60-му році життя Папп М. раптово помер
Джерельні приписи:
- Селехман, Марія. Як святкують Новий рік виноградівські американці / М. Селехман // Новини Виноградівщини. – 2012 – 29 груд. – С4.
- Горват,Василь Папп: несамовитий спокій буття / В. Горват // Новини Закарпаття. – 2007. – 12 трав.
3.Мочарник,Володимир. Його забрав океан /В.Мочарник //Чорна Гора. – 2013. – 21 черв. – С.6.
- Селехман,Марія. На межі болю і розлуки /М.Селехман //Новини Виноградівщини. – 2013. – 3 серп. – С.7.
5.Горват,Василь.У США помер Микола Папп /В.Горват //Новини Закарпаття. – 2013. – 29 черв. – С.3.
| Бровді Іван Васильович Народився Іван Васильович 2 червня 1939 р. в с.Онок Виноградівського району. Після закінчення середньої школи у Великих Ком’ятах (1952-1955), І. Бровді навчався в Училищі прикладного мистецтва в Ужгороді (1956-1961). Від того часу створив значну кількість монументальних робіт, бронзових та дерев’яних рельєфів для площ і будівель на Закарпатті. Багато з них стосується тем русинської історії та культури, в тому числі алегорична робота «Син і вир» (1978) біля Синевирського озера на Верховині; «Зодчий» (1980) для Закарпатського етнографічного музею під відкритим небом в Ужгороді; серія чотирьох барел’єфів «Історія Мукачева» (1986), у дворі школи мистецтва; дерев’яний рельєфний портрет Августина Волошина (1998); і монументальна бронзова композиція – статуї слов’янських вчителів Кирила й Мефодія (1999), яка прикрашає головну площу Мукачева. У рідному селі Іван Бровді закінчив семирічку, потім у сусідніх Великих Ком’ятах одержав атестат зрілості. Ще в початкових класах у Івана проявився хист вирізати з каолінових глин, якими багата околиця Онока, фігурки звірів, птахів, людей. Вчителі хвалили доробки юнака і радили матері віддати сина на навчання в Ужгород.У1956 році вступив в Ужгородське училище прикладного мистецтва. Спочатку Іван Бровді брався за все, та найбільших успіхів він досяг у декоративно-монументальній скульптурі та станковому живописі. Його композиції, вирізані з дерева, на виставках кращих студентських робіт викликали схвальні відгуки педагогів Ф. Манайла, В. Свиди, П Бал-ли, М. Поповича, А. Шепи, К. Лозового, І. Гарапка, М. Медвецького Амплітуда творчих захоплень Івана Бровді – широка. В останні роки його мистецькі домінанти – в царині живопису. Скульптура з чіткою тривимірністю і монохромністю візуального мовлення поступається місцем площинному живописному відтворенню з яскравою поліхромією звучних декоративних кольорів, що складають прикметну ознаку його полотен. Пензлик, як і різець, стає слухняним інструментом в талановитих руках Майстра.Живописець успішно уникає поверхової красивості, штучної правдоподібності та глянцевого гламуру картинного відтворення. Слушно віднайдена образотворча лексика цих малярських звернень творена сильними, динамічними, енергійними живописними формами, соковитим звучним лунким колоритом, сміливими зіставленнями та контрастами барвистих площин, міцною виваженою композиційною та об’ємно-структуровою побудовою.Премії: Лауреат премії ім.А.Ерделі та Й.Бокшая 1998 р. Заслужений художник України 1997 р. Народний художник України 2008 р. Лауреат обласної комсомольської премії ім. Д. Вакарова 1972 р. Заслужений учитель України 1970 р. Використана література: Данилюк, Іван. Еліксир його молодості [Текст]: [Худож. Іван Бровді] / І.Данилюк // Мукачево.-2003.-11 верес.-С.2 Федорук, Олександр. Щаслива мистецька доля подружжя Бровді [Текст] : [Худож. Лариса та Іван Бровді] / О. Федорук // Образотв. мистец. – 2007. – № 1. – С. 33-36 http://zakarpattya.net.ua/ukr-news-41587-Zakarpattia-Shliakh-do-Olimpu-narodnoho-khudozhnyka-Ivana-Brovdi http://zakarpattya.net.ua/ukr-news-55240-Ivan-Brovdi-Dialoh-dovzhynoiu-v-70-rokiv |
| Горонгозо Микола Михайлович Ім’я Миколи Горонгозо – талановитого майстра пензля нашого краю добре відоме у мистецькому загалі. Але до такої популярності він пройшов довгий творчий і життєвий шлях, який бере початок у мальовничому селі Шаланки на Виноградівщині. Появився він на світ Божий у зимову пору 16 грудня 1937 р. в родині робітника. Як і всі сільські діти, змалку прилучався до домашніх господарських справ. У родині ніхто не мав відношення до мистецтва. Не знав про таку справу і Миколка. Старанно навчався у школі. Середню освіту здобув у середній школі с. Фанчиково цього району. Після навчання була служба в армії.Однак свою трудову діяльність Микола розпочав на посаді художника, хоча не мав ні теоретичної, ні практичної підготовки, але впевнено пішов у життя мистецькою стежкою. Сьогодні Микола Михайлович із вдячністю згадує свого першого мистецького наставника, порадника, досвідченого художника, вчителя Фанчиківської середньої школи Степана Кутлана, завдяки добрим побажанням якого Микола Гарангозо впевнено і назавжди пішов творчим шляхом художника. При допомозі свого вчителя Микола вперше пока зав свої твори глядачам на виставці у 1961 p., де вони привернули увагу вже досвідчених фахівців і одержали позитивні відгуки. Така підтримка молодого художника сприяла тому, що Микола вирішив здобути відповідну мистецьку освіту. В 1963 р. він поступає на заочне відділення Московського інституту культури ім. Н. Крупської який успішно закінчує.Його успіхові у творчій праці сприяли наполегливість, працьовитість та велике бажання випробувати свою творчу спроможність у різних видах мистецтва. Вдумливо, обережно відбирав найкращі варіанти, наполегливо шукав власну творчу манеру. У 1967 р. у районному центрі була організована перша персональна виставка творів М. Горонгозо, яка приємно здивувала митців міста, привернула увагу чисельних шанувальників. У тому ж році художник був нагороджений дипломом Міністерства культури за участь у республіканському вернісажі молодих митців. З того часу сотні картин Миколи Михайловича експонувалися на районних, обласних, республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставках. У 1978 р. відбулася перша звітна персональна виставка самодіяльного художника в Ужгороді. Вона засвідчила впевненість, зрілість, розширення творчого діапазону здібного майстра живопису. У своїх творах художник тонко розкрив психологічні риси людини, добре побудував багатофігурні композиції, показав ліричні, насичені музикою та сонячним світлом пейзажі. М.Горонгозо став лауреатом всесоюзних фестивалів народної творчості, котрі відбулися у Москві 1983 та 1987 pp.Зараз на рахунку Миколи Михайловича майже 50 персональних та 24 колективних виставок, що експонувалися в його районі, Ужгороді, Києві, Москві, у містах Угорщини, Австрії. Його твори є також у приватних колекціях Угорщини, Канади, Австрії, Румунії. Німеччини, Італії, Словенії, США, Ізраїлю. У творчому доробку художника тематичні твори, пейзажі, портрети, натюрморти. Микола любить своїх героїв, віддзеркалює їх душевну чистоту, підкреслює гармонійну єдність з природою. На полотнах М.Горонгозо багатство кольору, переливи охристих, синіх, червоних у поєднанні з білими плямами, вміле використання світлотіні.Художник є постійним учасником пленерів в Угорщині. Спілкуючись із людьми, придивляється до них як художник, від чого отримує насолоду і розширює свою фантазію. Вважає своїм найкращим вчителем природу.З нагоди проведення у 2003 р. року культури в Україні Миколу Михайловича нагороджено грамотою Міністерства культури і мистецтв України. У 2004 р. йому присвоєно почесне звання заслуженого майстра народної творчості України. Джерельні приписи:1. Горонгозо М. « Мій край, моя Вітчизна»: Кат. ювіл. вист. творів.- Виноградів, 1997. – 13с.2. Harangozo Miklos, karpataljai festomiivesz: Katalogus. – Kalocsa, 1997.-old. 15.3. Harangozo Miklos: Katalogus.- Budapest, 1999.- old. 327.4.Harangozo Miklos: Katalogus.- Budapest, 2002 – old. 24.5. Harangozo Miklos: Katalogus.- Matcszalka, 2004 – old. 40.6. Harangozo Miklos// Dr. Szabo – Karpataljai magyar. Magyar festok es grafikusok lexikonja.- Budapest, 1997.7. Harangozo Miklos// Kortars magyar muveszeti lexikon.- Budapest, 2000.8. З етюдником по Верховині: [Худож. М. Горонгозо]// Молодь Закарпаття. – 1983.- 26 квіт.9. Горонгозо М. «І далі хочу бути активним художником»: [Інтерв’ю з худож./ Розмовляла Е.Любка]// Новини Виноградівщини.-1997.-17 груд.10.Григора Є. Виставка картин шаланківського художника у Фегердьормоті: [М. Горонгозо]// Новини Виноградівщини,- 1998.- 27 жовт.11.Григора Є. Виставка картин шаланківського художника у м. Нірбаторі [Культурна мозаїка]// Новини Виноградівщини.- 2003,- 22 квіт. |
МИКУЛЯК МИРОН ВАСИЛЬОВИЧ
70 – річчя від дня народження художника у галузі монументального живопису та станкової графіки. Народився в с. Дротинці
(1947-1993)
Мирон Микуляк народився 20 серпня 1947 року в с. Дротинці Виноградівського району. Мистецька муза вибрала його, ще в шкільні роки. Перші успіхи відмітили вже в студії малювання при хустському будинку культури, якою керували тоді Наталія Семенівна та Юрій Дмитрович Герци.
Потім було Ужгородське училище прикладного мистецтва (1963 – 1968), де тоді викладали художники, які були не тільки здібними педагогами, але в деяких жанрах визначили й тогочасне обличчя образотворчого мистецтва Закарпаття (Едіта та Микола Медвецьки, Віталій Звени-городський,Шандор Петекі та ін..)
М. Микуляк приймав участь у художніх виставок з 1969 року.
Після закінчення навчання і направлення в Хуст, де тоді жили батьки, молодому художнику з роботою не щастило – за два роки три записи: «звільнений за власним бажанням».
У 1971 році М.М.Микуляк поступає на факультет кераміки Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва
У 1976 році по завершенню навчання одержує призначення у творчо-монументальний цех Закарпатського художньо-виробничого комбінату. Тут він не тільки успішно виконує виробничі завдання по оздобленню різних архітек-турних об’єктів у різних техніках монументального живо-пису, але й стає помітним учасником обласних та рес-публіканських виставок з живописними та графічними творами.
До вступу в члени Спілки художників України у 1988 р. його рекомендують Ернест Контратович, Володи-мир Микита та В’ячеслав Приходько, одностайно відмічаю-чи високий творчий потенціал, працелюбність, вдале ком-позиційне рішення та благородний колорит творів Мирона Микуляка.
Багато його творів були закуплені Дирекцією виста-вок Національного Союзу художників України.
Чимало монументальних робіт М.М.Микуляка донині радують око, як наприклад, мозаїка в фойє головного корпусу УжНу, графіто в фойє Будинку культури у Перечині та ін., надовго переживши митця, якому доля так скупо відміряла неповні 46 років земного життя. Він згорів від невиліковної хвороби на злеті великого творчого успіху.
Джерельні приписи:
- Микуляк Мирон //Поп И. Енциклопедия Подкарпатской Руси. – Ужгород: Изд – во В.Падяка, 2001. – С.253.
- Микуляк Мирон Васильович//Художники Закарпаття : Альбом – каталог: До 55 – річчя Закарпат. орг. нац. спілки худож. України/Упорядкув. В.Кузьма,К. Стельмах. – Ужгород : Карпати,2001. – С148.
Інтернет-посилання:
Сігетій Степан Васильович
Народився Степан Васильович в с. Олешник Виноградівського району в багатодітній селянській сім’ї.
Навчаючись у горожанській школі Виноградова, отримав основи художньої підготовки в гуртку малювання під керівництвом З.Шолтеса, який у майбутньому став заслуженим художником України.
Потім Степан Сігетій навчався в Ужгородській учительській семінарії, де опанував теоретичний курс образотворчого мистецтва під керівництво А.Ерделі. Захоплював Степана і спів. Співав у шкільному, а згодом – семінарському студентському хорі.
Великий вплив на процес творчого зростання С.Сігетій зробили закарпатські живописці, зокрема народний український художник А.Кашшай.
Регулярно почав виставлятись на обласних та республіканських художніх виставках тільки з 1979 року не лише на Закарпатті, а й Вірменії, Словаччині, Угорщині, США. Перша ж персональна виставка творів Сігетія відбулася у 1982 р. в с. Олешник.
Помітними його були персональні виставки в обласному центрі у 1990 і 1996 роках під назвою «Пам’ятки дерев’яної архітектури Закарпаття XIV-XVII століть та пейзажі», у 2001 році під назвою «Дорога до храму», присвячена 75-річчю від дня народження; у 2006 році – «Золоті хрести в синіх небесах…» з нагоди 80-річчя від дня народження.
Степан Сігетій був відомим і як громадсько-політичний діяч. Ще у грудні 1944 року він був делегатом Першого з’їзду Спілки молоді Закарпатської України. Під його керівництвом в Ужгороді збудовано готель «Закарпаття», за що Сігетій отримав високу урядову нагороду. Також він був директором «Інтуристу».
Степан Васильович нагороджений орденами «Знак Пошани» (1966), Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (1999) і медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» (1948), «За відвагу» (1971), «Медаллю Жукова» (1998), «Захиснику вітчизни» (1999) та ін. У 1981 році удостоєний звання Заслуженого працівника культури УРСР. Нагороджений Архієрейською грамотою «Як вираз подяки за збереження культурної спадщини нашого краю під Карпатами» (2007). У 2008 р. Міністерство оборони Словацької Республіки нагороджений медаллю «Відзнака воєнного ветерана».
Використана література:
Хланта, І.
У кожній картині часточка серця [до 85-річчя Степана Сігетія] // Срібна земля. –2011. – 4 березня
Шандор Олександр Степанович
Витоки захоплення виноградівця Олександра Шандора родом з дитинства – з пензлем зріднився змалечку. Навчаючись в школі, і навіть ще раніше, відвідуючи дитсадок, відчув потяг до малювання. Відтворював на папері все, що бачив довкруж.
Малював будь-чим – ручкою, олівцем, фарбами (батькові частенько доводилось їх купувати). Хист Сашка відразу впадав у вічі. Недарма-таки навчався в класі з поглибленим вивченням малювання міської ЗОШ №8. Першим вчителем і наставником хлопця був Петро Петрович Коцан, який охоче відкривав йому таємниці майстерності, таїну світу мистецтва. Він і підтримував Олександра, і давав поради, і хвалив, і критикував у разі потреби. На старті творчості юного митця уроки наставника дійсно стали йому в пригоді.
Згодом свою майстерність юнак відшліфовував на підготовчих курсах під керівництвом члена Національної спілки художників України Ласло Гайду. Затим навчався в Ужгородському коледжі мистецтв ім. Ерделі. Свій перший етюд з натури Олександр зберігає і досі. То була пізня осінь 1997 року. Для малювання тоді обрав собі урочище «Скалка» – улюблене місце Йосипа Бокшая. Слідами митців-корифеїв ходили й студенти. Щоправда, згодом, глянувши на свою першу картину критичним оком, заховав її подалі.
Строкову військову службу Олександр Шандор проходив в Ужгороді, в частині МНС. І там також його талант запримітили відразу. Заручившись підтримкою і сприянням замполіта Ігоря Павка, малював часто з натхненням і насолодою. Увесь штаб, усі підрозділи були в картинах. Відправляли їх і в Київ. Служити було цікаво, але й нелегко водночас – це ж півтора року в замкненому просторі. Натомість душа прагнула волі, безмежжя краєвидів. А його по закінченні служби навіть не хотіли відпускати – обіцяли надати роботу, житло, аби тільки залишився. Не погодився – хотілося додому, в рідний Виноградів…
Дебютував наш земляк у Хусті. Його твори представлені в приватних збірках в Україні, в Росії, в Угорщині, в Канаді та Франції. Він є членом творчого об’єднання «Митець Верховини», активним учасником багатьох пленерів. Уперше на лоно природи з колегами по пензлю вирушив навесні 2007 року. Відтоді зрозумів: для творчості митця пленери відіграють важливу роль. Це не тільки нові овиди і враження, але й обмін досвідом і думками, шліфування майстерності.
А нині молодий митець має потужну підтримку в колі сім’ї. Найпершим поціновувачем його творчості є дружина Тетяна. А дворічний синочок Сашко вдався в тата.
Втім, одухотворює Олександра й рідний край. Об’їздив уже все Закарпаття, всі перевали – де тільки не побував! Відтворив на полотні вже чи не весь лівий берег Тиси. Всіма фібрами душі прагне гармонії, а нею щедро наповнене довкілля, яке дарує натхнення й снагу для творчості. Мабуть, тому облюбував собі класичну школу мистецтва. До абстракції, до модерних течій не лежить душа, мовляв, «не моє це». На його думку, краще оживити на полотні те, що любе й миле зору. Тож нехай і надалі щедрою буде палітра молодого митця, нехай врожаїться його творчий доробок.