Ця стаття публікується в пам’ять про виноградівського краєзнавця Івана Біланчука, адже у квітні виповнився рік з дня його смерті. Вона є однією з останніх робіт, над якими працював автор.
За згодою ще одного автора — історика-краєзнавця з м. Ужгород Яноша Мешко — публікуємо цей матеріал, оскільки над статтею спільно працювали також і бібліотечні працівники.
Світла пам’ять…
Село Великі Ком’яти (засноване у 1345 році) на північно-східній частині Угочанського комітату, у XIV-XVI століттях носило назву Мадярські і Руські Ком’яти. Починаючи із XVII століття назва села – Великі Ком’яти, що свідчить, що рівновага у чисельності угорського і русинського населення похитнулася в сторону останнього і стала абсолютною.
А як було з євреями у Ком’ятах? В переписі 1743 року з’являється єврейство – як нова народність на території Угочанського комітату, тоді ще лише 19 сімей.
Але пізніше в результаті постійного переселення колосально розмножилося.
Чому євреї масово оселялися в нашому регіоні? Головною причиною став розвиток торгівлі. На території тодішньої Угорщини наш край вважався найбільш занедбаною провінцією, і саме в комерційній діяльності єврейська громада почувалася максимально впевнено та вільно. Перспектива зайняти вигідніші в комерції вабили їх. По-друге, нескінченні потоки євреїв-переселенців можна пояснити і їхнім переслідуванням в інших країнах, а в Австрійській імперії, а пізніше в Австро-Угорщині толерантні стосунки були великим стимулом. Дуже великим спокушенням до їхньої нестримної міграції були привілеї, які надавалися переселенцям за правління Марії-Терезії, її сина Йосипа ІІ, та цісаря Франца Йосипа.
І якщо декілька єврейських сімей наприкінці першої половини XVIII століття серед жителів Угочанського комітату можна було й не помітити, то у 1910 році згідно даних перепису населення: тоді із 91755 жителів комітату 11850 – іудейського віросповідання (13%, або майже кожний восьмий житель).
Але повернімося до далекого 1743 року. Тоді із 19 єврейських сімей – одна оселилася у В. Ком’ятах. І це дуже дивно, бо село незважаючи на його ізольованість від комітетського центру – Великого Севлюша привабило одну сім’ю в надії на великі прибутки. Можливо, для багатьох буде несподіванкою, але до середини ХІХ століття В. Ком’яти не мали дорожнього сполучення із комітатським центром. Там, де нині дорога до Виноградова в давнину були суцільні хащі, а від Оноку – мочари. Тому, щоб дістатися Севлюша доводилося робити солідний крок в сторону Чингави (Боржавського) і Вільхівки і В. Копані.
За декілька десятків років євреї зайняли домінуюче становище в торгівлі і підприємництві, стали активними учасниками суспільногромадського життя завдяки досить високій освіченості в порівнянні із корінним населенням. Так в кінці ХІХ століття Е. Еган оприлюднив свої економічні розвідки, в яких у тяжкому економічному становищі звинуватив єврейських лихварів. На основі цієї роботи була здійснена «Верховинська акція». Одним із дієвих заходів було протистояння єврейським лихварям шляхом створення кредитних спілок у кожному приході греко-католицької єпархії під безпосереднім керівництвом отців-парохів. Виявилося, в жодному приході не обійшлося без участі активних євреїв, яким народ довіряв через їхню чесність, а головне знань банківської справи. Не стали винятком і В. Ком’яти. Тут головним бухгалтером був обраний Е. Гелб, а членом ревкомісії – М. Мор.
За даними видання «Приєднана Верховина» у 1939 році довідуємося, що в торгівлі і підприємництві основними були представники євреїв: столяр Ігнац Лебович, швець (чоботар) – Ізраїль Лебович, м’ясник – Ліпот Лебович. Торгівля молоком була в руках Андрія Юрика. Як відомо власником мельниці був священник Іван Рабар.
Серед продавців тютюновими виробами виділялися Естер Гелб, вдова Матільда Гросман, спеції і так звані колоніальні товари реалізували – Мор Дойч, Йоганна Гелб, Оронка Крайзман, Цілі Лако, Ленка Мерненштейн. Зерном займався Шоломон Гелб. Повне засилля євреїв спостерігалося і в корчмах. Це Естер Гелб, вдова Якобович, Самуїл Мерненштейн, Герман Рознер.
Звичайно, народ дещо оптимізував цю логістику, але мочари можна було пройти лише пішки і роблячи зарубки на деревах, щоб повернутися живим додому.
Як бачимо, всупереч цьому, кількість євреїв у В. Ком’ятах невпинно зростало. Більше ста років тому – при переписі населення у 1921 році – їх в селі було 416. Про велику кількість євреїв у В. Ком’ятах свідчить і те, що з числа депортованих загинуло 312 осіб у 1944 році. І це лише ті, за яких це достеменно відомо. Це одна з найбільших втрат після Севлюша у районі під час Другої світової війни.
Серед єврейської громади Великих Ком’ят панували ортодоксальні переконання, спрямовані на непохитне дотримання релігійних догм та традицій. Побутувала думка, що виживання євреїв як народу можливе лише за умови збереження їхньої ідентичності, в іншому разі на громаду чекатимуть біди та суворі випробування.
Світогляд євреїв у В. Ком’ятах, як і в усьому регіоні, будувався на фундаменті віросповідання, мовних особливостей (використання івриту для молитви та ідишу для повсякденного спілкування), а також специфічного побуту й суспільного устрою. Місцеві євреї виділялися глибокою релігійністю та відданістю традиційному способу життя, що проявлялося навіть у стилі одягу.
Значного поширення набула концепція богообраності народу. Будь-які утиски — чи то релігійного, чи економічного характеру — трактувалися та сприймалися громадою як «Божа кара за скоєні гріхи».
Звичайно все це підтримувалося працівниками культу в культовій споруді – синагозі. На жаль не вдалося достеменно встановити що коли і де були перші синагоги в селі. Але маємо випадок, коли одна із останніх синагог стала відомою у всій релігійній архітектурі єврейських культових споруд Угорщини і всієї Східної Європи.
Що відомо про цей пам’ятник єврейської архітектури і які висновки можна зробити? В підсумку можемо сказати, що у В. Ком’ятах єврейська релігійна громада була великою, яка багато жертвувала на спорудження цієї оригінальної споруди. Ймовірно, що серед членів громади були заможні люди, які вносили великі кошти. Синагога зведена на території 746 кадастрального реєстру села за 1865 рік, а це значить, що вона була побудована ще раніше. Другою особливістю, яка випливає із кадастральної карти є те, що 746 наділ знаходиться посередині 744-го. Тобто, хтось із багатих євреїв із свого земельного маєтку виділив частину для синагоги.
В цілому ця дерев’яна синагога у В. Ком’ятах підкуповує всіх, хто мав щастя побачити її в натурі своєю несхожістю на величні синагоги у великих містах України. Тим не менше її несхожість і досить непоказний вигляд не применшують її справжності і походження. Саме, можливо скромність синагоги врятувала її в кінці Другої світової війни від знищення, коли після депортації всіх євреїв постало питання: «А що робити з синагогою?». В період войовничого атеїзму, коли неможливо було домогтися її використання по призначенню – з неї зробили сільський склад.
Ймовірно саме тому, жоден із солідних знавців історії архітектури не чув про неї. Відкрила її чудовий фахівець – Оніко Гоздо (Anikó Gazda) із Угорщини у кінці 1980-их рр. Ця дослідниця із Будапешта, одна із авторів чудової монографії про синагоги в Угорщині, яка побачила світ у 1989 році. На жаль, її смерть у вересні 1990 року завадила дослідженню цієї історичної пам’ятки. Лише у 1992 році дослідження було продовжено завдяки інформації, яку вона передала своїм колегам із Львова. Група архітекторів під керівництвом В. Федьківа обстежила її та зробила обмірні креслення. З часу побудови синагога не піддавалася жодній реконструкції. В будівельному плані – це прямокутна споруда (13,83х7,92 м). Його коньковий дах вкритий етернітом (покривальні плитки, що виготовляються із суміші азбестового волокна, високоякісного цементу та води). Цей покрівельний матеріал завжди був дорогим і найбільш якісним.
Каркаси споруди синагоги забивали брусками, що значно здешевило будівництво єврейської церкви. Стіни обшиті ліщиновими прутиками невеликого діаметру та обмазані. На деяких місцях глиняної штукатурки помітні місця минулих побілок та фрагменти фресок. Фасадна сторона була обшита вертикальними дошками. Під каркасовою конструкцією є невеличкий цокольний фундамент, споруджений із бутового каменю. Зовнішній вигляд синагоги схожий на будь-який інший будинок у селі, зокрема будівлі, що знаходиться рядом, який можливо служив домом для священнослужителя. Лише окремі елементи свідчать про справжнє призначення цієї споруди. Зокрема, це два окремі входи: для жінок на балкон, і для чоловіків безпосередньо у молитовну залу. Другий поверх із великим вікном займала жіноча галерея. Наверх вели сходи, відділені від вестибюлю дерев’яною перегородкою. Жіноча галерея була ізольована від головного залу дерев’яним бар’єром заввишки 1,73 метра, верхня частина якого була зроблена з дерев’яної решітки. Зроблено було це, щоб жінки могли чути і дещо бачити в залу, але щоб чоловіки їх не могли бачити, щоб не відволікатися.
Ще одну особливість парадного залу синагоги становлять аркові та заокруглені вікна із стальними ступками, виготовлені в заводських умовах. Навпроти входу стояв дуже скромний Ковчег. Це шафа із двох дверними дверима. Дверці мали дугоподібні двері. Так, як синагога використовувалася довгі роки, як склад, то зрозуміло, що Ковчег пустував. До Ковчега вели три сходинки. Над Ковчегом кругле вікно, в якому із стальних профілів було сформовано раму у формі зірки Давида, заповнені вітражним склом.
Тепер декілька слів про деяких служителів цієї синагоги про яких залишилися хоч якісь відомості. Через свою не зовсім велику громаду, як і інші населені пункти з обмеженою чисельністю вірян, Великі Ком’яти не мали свого рабина. Натомість роль лідера сільської єврейської громади виконував шойхет – різники, люди благочестиві, які були і суддями. Окрім знання єврейських законів, він також проходив спеціальну підготовку, отримуючи ліцензію на ритуальний забій тварин і птахів.
У 1900 році помер раббі Шмайл бен Елізер Клайн. Його лідерські позиції зайняв шойхет Кахман Ранлокорт. Виявляється, що він помер між 1910-1916 роками. Далі цю важливу посаду займав Рабе Шімон Роттештейн, який помер у 1918 році. Варик Авраам Каїм Галеві Вайс син Мойші Вайса з Ільниці прийняв посаду шойхета. Він працював досить довго до 1938 року, в якому пішов у відставку. Справи від нього прийняв його син Рафаель Вайс. А Мор Дойми був на цій посаді до самого Холокосту.
Іван Біланчук – краєзнавець (Виноградів)
Янош Мешко – історик- краєзнавець (Ужгород)