Виноградівська центральна публічна бібліотека №1 продовжує віртуальну рубрику про українських письменників-ювілярів «Майстри українського письменства»
«УЛАС САМЧУК. ЛІТОПИСЕЦЬ УКРАЇНСЬКОГО ПРОСТОРУ» 120 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
Ще за життя зарубіжні дослідники назвали його «українським Гомером», відзначаючи, що він відкрив світові невідому досі Україну… 20 лютого минає 120 років від дня народження Уласа Самчука. Здебільшого, коли чуємо це ім’я, то одразу згадуємо роман «Марія», перший твір української літератури про насильницьку колективізацію та Голодомор 1932–1933 років. Його ж перу належать десятки інших художніх романів, повістей, оповідань, спогадів та щоденникових нотаток.
Великою є і його публіцистична спадщина, серед якої окремо хочеться назвати статтю «Нарід чи чернь», що побачила світ 9 листопада 1941 року – і до сьогодні залишається актуальним. Тим паче, що досі ворог той самий – росія.
Улас Самчук народився 20 лютого 1905 року у старовинному волинському селі Дермань. Коли Волинь опинилася в складі міжвоєнної Польщі, навчався в Кременецькій українській гімназії, проте не встиг її закінчити, бо забрали до війська. У 1927 році нелегально перейшов польсько-німецький кордон і опинився у ваймерівській Німеччині – спочатку в Бойтені, а потім у Бреслау (зараз це польські міста Битом і Вроцлав). Розвозив по копальнях і гутах залізо, а як вільний слухач відвідував лекції у Бреславському університеті, вивчав німецьку мову. Вже тоді зазнавав переслідувань від влади, тому й переїхав до Чехословаччини, Праги, де опинився в середовищі українських емігрантів. «Чеський період», який тривав до 1940 року, виявився найбільш плідним у його житті. Тоді з’явилися твори, що зробили його відомим – передусім йдеться про трилогію «Волинь», тут він приєднався до Організації Українських Націоналістів… А вже в 1941 року в складі однієї з похідних груп ОУН (мельниківців), у якій були також Олена Теліга, Олег Ольжич, Іван Рогач, Олег Штуль, перебрався через український кордон. Повернувся до Рівного, де очолив випуск газети «Волинь».
1944 року Самчук покинув Україну, розуміючи, що буде репресований радянською владою: «Ось моя власна історія… Народився під час війни, виріс під час війни, зрів під час війни. Одинадцять років війни і революції, п’ятнадцять років вигнання, чотирнадцять миру. Польська, німецька і мадярська в’язниці. Тричі нелегальний перехід кордонів. Свідок постання України, Польщі, Чехословаччини, Карпатської України, Протекторату, Генерального Губернаторства, Райхскомісаріяту Україна, Другого Райху, Третього Райху. Свідок їх упадку. Свідок двох найбільших воєн в історії світу. Царі, королі, імператори, президенти, диктатори, Муссоліні, Гітлер, Сталін. Голод 1932-1933, концентраційні табори…». Останні місяці війни він провів на теренах Німеччини.
Далі були табори для переміщених осіб, де українські культурні діячі зуміли створити організацію «Мистецький український рух» (МУР), яку й очолив Самчук. Це було його визнання як лідера українських культурних сил, що протистояли радянській владі й опинилися на еміграції. В непростих умовах таборів писалася й перша частина нової трилогії «Ост». Над другою й третьою частиною «Осту» Самчук працював уже в Канаді, куди виїхав 1948-го року. Він вважав справою своєї письменницької честі написати й опублікувати цей епічний твір. Як і «Волинь» – це сімейна хроніка часів революції та українських визвольних змагань 1917-1921 років, що завершується вже повоєнним періодом. Остання частина трилогії була опублікована 1982 року й стала завершальним акордом у творчості письменника. У Канаді Улас Самчук долучився до створення Організації українських письменників «Слово» та Cвiтoвoгo кoнгpecу укpaїнцiв. Помер письменник 9 липня 1987 року. Похований у Торонто.
Щоб більше дізнатися про Уласа Самчука, про його житя та творчість, завітайте до Виноградівської центральної публічної бібліотеки №1. Знаймо, бо ми того варті!
Читаймо, бо ми того варті!
