«КРІЗЬ СЛОВО – ДО ЛЮДСЬКОЇ ДУШІ»
155 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА
Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. в с. Русів на Станіславщині (сьогодні Івано-Франківщина) у сім’ї заможного селянина. Батько В. Стефаника був працьовитим та вимогливим. Він хотів дати сину найкращу освіту.
Майбутній новеліст навчався три роки в рідному селі Русові, три роки у Снятинській школі, потім у 1883 році вступив до Коломийської гімназії, яку не закінчив, бо його виключили за участь у Покутській трійці у 1890 р.
В. Стефаник переїхав до Дрогобича і вступив до місцевої гімназії, яку закінчив 1892 р. Того ж року він вступив на медичний факультет Краківського університету, де вчився до 1900 р. Університет покинув, бо медицина його не цікавила.
Творчість В. Стефаник розпочав поезіями в прозі (1896-1898 рр.). У жовтні 1897 р. на сторінках чернівецького, часопису «Праця» була надрукована новела «Виводили з села», пізніше — новели «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка» та «Сама саміська», які одразу зробили його широковідомим українським письменником. Ці твори ввійшли до першої збірки В. Стефаника «Синя книжечка» (1899 р.). Пізніше виходили книги новел «Камінний хрест» (1900 р.), «Дорога» (1901 р.), «Моє слово» (1905 р.), «Земля» (1926 р.). Шанувальники творчості митця називали його, за висловом Марка Черемшини, «поетом мужицької розпуки».
Новаторство Стефаника полягає у тому, що він є творцем психологічної новели. Він будує сюжети не на розвитку зовнішніх подій, а на змінах почувань та переживань. У творах письменника немає авторських роз’яснень та тлумачень, говорять, роздумують самі персонажі. Тому його твори побудовані на монологах та діалогах. Він прагнув, щоб кожне слово у його новелах звучало, як згусток людського болю, повноголосо. Його твори стилі, глибоко ліричні, що порівнює їх із народною піснею.
В. Стефаник — один із представників Покутської трійці (умовне об’єднання трьох українських письменників: Василя Стефаника, Леся Мартовича та Марка Черемшини. Назва походить від регіону, оскільки усі троє були з Покуття. Завдяки постійній та тісній співпраці молоді письменники пройшли так звану Франкову школу та сформувалися під його безпосереднім впливом. Саме І. Франко брав активну участь у становленні та формуванні таланту Стефаника, Мартовича та Черемшини.
26 січня 1904 року Василь Стефаник одружився з Ольгою Гаморак. У них було 3 синів, та після 10 років щасливого сімейного життя Ольга померла. У 43 роки Стефаник став вдівцем, сам виховував дітей. Більше він не одружувався.
Був депутатом австрійського Віденського парламенту з 1907 року до 1918. Він захищав інтереси селян аж до розвалу Австро-Угорщини.
7 грудня 1936 року письменник помер від серцевого нападу. Похований у Русові біля матері згідно з заповітом новеліста.
Запрошуємо всіх поціновувачів творчості Василя Стефаника до бібліотеки, щоб відкрити для себе глибокий і проникливий світ його новел, сповнених щирих людських почуттів, болю та правди життя.
